ніколи не думала, що кава так смакує влітку. здається, навіть краще ніж восени

- Лесь Микитович?
- Вам Лиса Микиту? Ні, тут його немає. Тут є Лесь Олександрович.
У слухавці притишений сміх, а у мене – ступор: як я могла допустити такий ляп, знаючи Леся Сердюка не один рік й обожнюючи його образи в кіно? Паленію, затинаюся, вибачаюся, а він мене підбадьорює жартами. Певно, такою мала бути одна з останніх розмов із улюбленим актором: щоб запам’яталося, щоб було усміхнено…

( трохи інтимного )

поки країна дуріла від діянь нової влади, мої дні тихо й мирно проходили у затишному передмісті Мюнхена, там де, гори наступають з усіх сторін, чітко віддзеркалються у широкому озері, всі вітаються Grüß Gott, а у магазинах ніколи не буває похмурих продавців.

( Моя Баварія )

О 15.00 колективу Національної телекомпанії України мають представити нове керівництво - президента Єгора Бенкендорфа та віце-президента Валіда Арфуша. Цю інформацію ТК отримала із власних добре поінформованих джерел, проте офіційно на телекомпанії її не підтвердили.

а ви помітили, як сьогодні сонце підкоротило спідниці жінкам?)))

 попала у класичну американську історію. коли на зустріч із подругами треба брати чоловіка/ бойфренда. копцепція, як то кажуть, помінялася. традиційні дівчачі посиденькі не пережили заміжжя однієї з подруг. ну тепер вони типу одне ціле))) 
мені-то, звісно, є кого взяти. але це вже буде брєд. бо катлєти - отдєльно, мухи - отдєльно. пацани ходять пити пиво і дивитися футбол, а дівчатам - кава/ мартіні й театр. перетинаємося парами на вечірках, днях народженнях етс.
я, звісно, замужем ще не була. але зустрічаючись з хлопцем, і в голову не приходило тягати його із собою на всякі такі штуки.
коротше, концепція помінялася. думаю, взяти із собою дєвочку ;) а бой-френд піде пити пиво й дивитсия футбол.  
     

 два місяці у мене у скрині висіло запрошення на фейсбук. коли зявилося бажання і дійшли руки - зареєструвалася. це було учора. і хто його знав, що воно використає мій контакт-ліст у gmail! у результаті виявила, що люди у нас трапляютсья хворі й нарвані, й неадекватні якісь.
один на автоматичне запрошення, до якого я не доклала ані грама зусиль, не полінився накатати змістовного листа - поучіть уму-разуму, так сказать))) розказав, чому ненавидить і прєзірає соціальні мережі, і чим би я краще зайнялася замість такого от онанізму. 
ще одна баришня також не оминула можливості висловити своє фе! до соціальних мереж. бо бачите, уже була Однокласниках, усьо там знайшла - колег, однокурсників, друзів дитинства - і більше їй не треба.      
мене вистачило тільки на два чемних відписування: типу пробачте, любі друзі, я не хотіла - він сам прийшов. більше не буду.
терпіння лопнуло на третій претензії: шо за фейсбук? очередная помойка мыслей? з чуваком ми, здається, розварилися))) 

чому не можна тихо і спокійно проігнорувати подібні запрошення? і шо робиться з народом?..
п.н. але усе ж пасібо фейсбуку, що розкрив окремі комплекси окремих людей і дозволив мені почистити контакти)))

Охлобистіну заборонили носити рясу й хреста за те, що він зіграв "бесноватого шута"
rian.ru/society/20100209/208378414.html

колись у дитинстві (ого, ну й звучить... жах) десь за два тижні до дня народження я бігала в коридор, де висів відкривний календар, і з радістю зривала ще один листочок, перелічувала скільки ще листочків лишилоося до того листочка, на якому була жирна цифра 2. ті зимові вечори були наповнені таким невимовним щемом і радістю - куди там новорому року! це ж МІЙ день народження! тоді буде олівє (цікаво, чого я його так чекала, хоч до їжі була ніяка? тому що свято?), і подарунки там різні, і діти такі свіженькі-читенькі, і відчуття чогось гранідіозного і урочистого...
до календаря я вже не бігаю років з 20 (мда, ледве видавила цю цифру. ужос). років з 10 як нічого особливого не чекаю від дня народження. олівє не обожнюю відтоді, як перший раз сіла на серйозну дієту. 
любі друзі, чого тепер можна чекати від дня народження, коли завтра тобі виповнюється 30?